Теоретична поетика Ігоря Стравинського як культурно-історична антропологія

• Main Author: Єлизавета Юріївна Ареф’єва
• Format: Article
• Language: English
• Published: Kyiv National University of Culture and Arts 2019-12-01
• Series: Вісник КНУКіМ: Серія Мистецтвознавство
• Subjects: культурно-історична антропологія; гра; музика; танець; дискурс; гіпермаріонетка
• Online Access: http://arts-series-knukim.pp.ua/article/view/188650
• ISSN: 2410-1176; 2616-4183

Мета статті – визначення культурно-історичної константи антропологічного виміру художнього образу в музиці на основі реконструкції антропного виміру музичного феномену поетики І. Стравинського. Методологія дослідження базується на принципі системного підходу, що становить собою експліцитну та імпліцитну поетику. Аналітичний метод дав змогу з’ясувати значення й місце досліджуваної проблеми в загальносвітовій культурі, яка намагається узагальнити філософський, естетичний та етичний досвіди. Структурний метод застосовувався в угрупованні та осмисленні фактичного матеріалу. Дослідження базується також на методі синтезу музичного простору ХХ ст. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні культурно-історичної константи антропологічного виміру художнього образу в музиці на основі реконструкції антропного виміру поетики І. Стравинського. Висновки. Доведено, що музично-антропологічний горизонт творчості митця завжди є співмірним його поетичній самореалізації. Будь- яка поетика, особливо теоретична, прагне узагальнити філософський, естетичний та етичний досвіди й апелює до людини, її культурно-історичного образу, визначаючи цю людину як епіцентр поетичних імплікації. Танець як звернення до танцювальної субстанції відбиває пластику людини і не лише повторює музику, а й веде її в інший світ, який був для І. Стравинського надзвичайно важливою константою творчості. Виявлено, що світ композитора є герметичним, замкнутим, а всі свідки його творчості здебільшого анонімні. Глядач потрапляє в ситуацію, коли перед ним виникає маска, за якою ховається видатний митець. При цьому ситуація становится більш зрозумілою, якщо музичну антропологію композитора розуміти як метаантропологию. Доведено, що І. Стравинський – не поліфоніст; композитор відроджує монодійний глибинний імпульс вокалу, що в християнському світі можна сприймати як протомузику. Антропологічні горизонти поетики митця розглядаються як антропологічна межа в її самовизначенні будь-якою практикою мистецтва, зокрема музики.