ЛЮБОВ ЯК СУТНІСНИЙ АТРИБУТ БУТТЯ ЛЮДИНИ

У статті аналізується любов як форма виявлення сутності людини, її розвитку та навіть еволюціонування. Показується, що в європейській науці обмежене розуміння значення любові для людини було зумовлене обмеженим сприйняттям самої її сутності. Ключовою методологічною причиною одномірного розуміння і л...

Full description

Bibliographic Details
Main Author: Lyudmila Viktorivna Telizhenko
Format: Article
Language:English
Published: Oles Honchar Dnipro National University 2020-12-01
Series:Філософія та політологія в контексті сучасної культури
Subjects:
Online Access:https://fip.dp.ua/index.php/FIP/article/view/1036
id doaj-c6fefffdbb3c4a05b5c7c5077a3e8bac
record_format Article
spelling doaj-c6fefffdbb3c4a05b5c7c5077a3e8bac2021-01-23T09:34:39ZengOles Honchar Dnipro National University Філософія та політологія в контексті сучасної культури2663-02652663-02732020-12-01122465210.15421/3520331036ЛЮБОВ ЯК СУТНІСНИЙ АТРИБУТ БУТТЯ ЛЮДИНИLyudmila Viktorivna Telizhenko0Сумський державний університетУ статті аналізується любов як форма виявлення сутності людини, її розвитку та навіть еволюціонування. Показується, що в європейській науці обмежене розуміння значення любові для людини було зумовлене обмеженим сприйняттям самої її сутності. Ключовою методологічною причиною одномірного розуміння і людини, і любові була розірваність суб’єкт-об’єктних відношень попередніх типів наукової раціональності. Використовуючи ідеї і методи трансдисциплінарної парадигми, зокрема синергетики та метафізики тотальності, в статті показується розвиток любові як розвиток сутності людини. Доводиться, що любов є фактором гармонізації двох сторін буття людини, умовою їх максимального увідповіднення між собою, тим самим виходу людини на нові онтологічні рівні більш високого порядку, відкриття власної повноти та потенційних можливостей. Показано, що любов для людини здатна бути вищою метою. Вона встановлює в людині не тільки онтологічний, а і онтичний порядок, реалізуючись у всіх її внутрішніх і зовнішній діях. Любов стабілізує думки людини, її почуття, прагнення, встановлюючи таку ж стабільність роботи серця як динамічного центру людського буття. Вона робить людину максимально відкритою назустріч іншим людям, здатною приймати рішення та практично діяти за принципом «добре». Любов також стає єдиним ритмом двоскладного буття людини, її творчістю, онтологічним порядком, ідентичним онтичному, відкриваючим принципово новий порядок – вищий. У роботі дається визначення любові як руху людини назустріч іншій людині, що стає їх спільним рухом вперед і водночас вверх. Зроблено висновок, що любов, яка стабілізує всі антропологічні рівні людини та визначає динаміку її як цілого, увідповіднює людину з порядком Буття як такого, викликаючи в ній позитивні трансформаційні зміни.https://fip.dp.ua/index.php/FIP/article/view/1036любов, людина, сутність, гармонія, буття, суб’єкт-об’єктна єдність, трансдисциплінарність.
collection DOAJ
language English
format Article
sources DOAJ
author Lyudmila Viktorivna Telizhenko
spellingShingle Lyudmila Viktorivna Telizhenko
ЛЮБОВ ЯК СУТНІСНИЙ АТРИБУТ БУТТЯ ЛЮДИНИ
Філософія та політологія в контексті сучасної культури
любов, людина, сутність, гармонія, буття, суб’єкт-об’єктна єдність, трансдисциплінарність.
author_facet Lyudmila Viktorivna Telizhenko
author_sort Lyudmila Viktorivna Telizhenko
title ЛЮБОВ ЯК СУТНІСНИЙ АТРИБУТ БУТТЯ ЛЮДИНИ
title_short ЛЮБОВ ЯК СУТНІСНИЙ АТРИБУТ БУТТЯ ЛЮДИНИ
title_full ЛЮБОВ ЯК СУТНІСНИЙ АТРИБУТ БУТТЯ ЛЮДИНИ
title_fullStr ЛЮБОВ ЯК СУТНІСНИЙ АТРИБУТ БУТТЯ ЛЮДИНИ
title_full_unstemmed ЛЮБОВ ЯК СУТНІСНИЙ АТРИБУТ БУТТЯ ЛЮДИНИ
title_sort любов як сутнісний атрибут буття людини
publisher Oles Honchar Dnipro National University
series Філософія та політологія в контексті сучасної культури
issn 2663-0265
2663-0273
publishDate 2020-12-01
description У статті аналізується любов як форма виявлення сутності людини, її розвитку та навіть еволюціонування. Показується, що в європейській науці обмежене розуміння значення любові для людини було зумовлене обмеженим сприйняттям самої її сутності. Ключовою методологічною причиною одномірного розуміння і людини, і любові була розірваність суб’єкт-об’єктних відношень попередніх типів наукової раціональності. Використовуючи ідеї і методи трансдисциплінарної парадигми, зокрема синергетики та метафізики тотальності, в статті показується розвиток любові як розвиток сутності людини. Доводиться, що любов є фактором гармонізації двох сторін буття людини, умовою їх максимального увідповіднення між собою, тим самим виходу людини на нові онтологічні рівні більш високого порядку, відкриття власної повноти та потенційних можливостей. Показано, що любов для людини здатна бути вищою метою. Вона встановлює в людині не тільки онтологічний, а і онтичний порядок, реалізуючись у всіх її внутрішніх і зовнішній діях. Любов стабілізує думки людини, її почуття, прагнення, встановлюючи таку ж стабільність роботи серця як динамічного центру людського буття. Вона робить людину максимально відкритою назустріч іншим людям, здатною приймати рішення та практично діяти за принципом «добре». Любов також стає єдиним ритмом двоскладного буття людини, її творчістю, онтологічним порядком, ідентичним онтичному, відкриваючим принципово новий порядок – вищий. У роботі дається визначення любові як руху людини назустріч іншій людині, що стає їх спільним рухом вперед і водночас вверх. Зроблено висновок, що любов, яка стабілізує всі антропологічні рівні людини та визначає динаміку її як цілого, увідповіднює людину з порядком Буття як такого, викликаючи в ній позитивні трансформаційні зміни.
topic любов, людина, сутність, гармонія, буття, суб’єкт-об’єктна єдність, трансдисциплінарність.
url https://fip.dp.ua/index.php/FIP/article/view/1036
work_keys_str_mv AT lyudmilaviktorivnatelizhenko lûbovâksutnísnijatributbuttâlûdini
_version_ 1724327188489043968