НЕОПОТЕБНЯНСТВО БОРИСА НАВРОЦЬКОГО

• Main Author: Oleksii Sinchenko
• Format: Article
• Language: deu
• Published: Borys Grinchenko Kyiv University 2015-07-01
• Series: Синопсис: текст, контекст, медіа
• Subjects: внутрішня форма слова; лірика; мислення; мова; образ; Потебня
• Online Access: http://synopsis.kubg.edu.ua/index.php/synopsis/article/view/151

У статті розглянуто книгу Бориса Навроцького «Мова та поезія» (1925) як спробу побудови цілісної літературної теорії на основі лінгвістичного підходу Олександра Потебні. Полемічні контексти ідей Навроцького становлять: інтуїтивізм Б. Кроче, релятивізм К. Фосслера, неокантіанство, символізм А. Бєлого, російський формалізм, лінгвістичні теорії Ф. Фортунатова, І. Бодуена де Куртене та А. Марті, експериментальна психологія тощо. В цьому розмаїтті теорій науковець послідовно відстоює принципи, орієнтовані на теорію Потебні, а саме: кожен елемент тексту стає вагомим у художньому творі лише через зумовленість із внутрішньою формою; в художньому творі всі елементи можуть витворювати образні уявлення: внутрішня форма, граматична форма, «гра прикмет» зі сфери «прозаїчного значення» тощо; образи – це лише перехід до «рації» твору; буквальне сприйняття – неприйнятне для розуміння твору в цілому. Чи не найважливішим аспектом літературної теорії Навроцького стало розуміння слова як зв’язку людини з космосом. У річищі матеріалістичної науки 1920-х років цей рефрен його роботи практично лишався непомітним, як власне й сама його спроба розширити межі теорії Потебні, зокрема на аналіз ритміки, фоніки й композиції художнього твору, а також лірики.