КОНСЕНСУАЛЬНІ ТА КОНФЛІКТНІ СТРАТЕГІЇ ОБМЕЖЕННЯ СУВЕРЕНІТЕТУ ЧЕРЕЗ ЗОВНІШНІЙ ВПЛИВ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ (НА ПРИКЛАДАХ ВІРМЕНОЦИДІВ ТА АФГАНСЬКОЇ ВІЙНИ). ЧАСТИНА 2.

• Main Author: Eduard Anatoliyovych Gugnin
• Format: Article
• Language: Russian
• Published: Oles Honchar Dnipro National University 2020-12-01
• Series: Епістемологічні дослідження у філософії, соціальних і політичних науках
• Subjects: зовнішній вплив, обмеження суверенітету, добровільне обмеження суверенітету, примусове обмеження суверенітету, сценарії конфліктів зовнішнього втручання, поліетнічні суспільства, моноетнічні суспільства
• Online Access: https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1025

В статті побудовано описово-аналітичну характеристику обмеження суверенітету як результату зовнішнього впливу одних суспільств на інші та реалізовано завдання щодо визначення сценаріїв примусового обмеження суверенітету в рамках двох кейсів конфліктів (конфлікту в Нагірному Карабасі та Афганській війні). В результаті проведеного аналізу автором зроблено висновки про те, що конфлікти, які є пов’язаними із примусовим обмеженням суверенітету держав, розглянуті в даній статті, є зумовленими геополітичним медіаторством зовнішніх центрів влади в особі політичних еліт наддержав-імперій або макрорегіональних лідерів. З боку цих акторів щодо нестабільних держав мають місце різноманітні втручання, предметом яких стає нав’язування нестабільним державам курсу розвитку, несумісного із засадами їх культурної та соціальної ідентичності. Наголошено на тому, що наддержави-імперії та макрорегіональні лідери керуються при цьому звичними для них сценаріями культурної та політичної уніфікації без урахування ключового чинника конфліктів, яким є релігійний чинник. В протиборствах між православними та мусульманськими суспільствами виражений радикалізм останніх, їх ідеологічна запеклість у боротьбі з «невірними» стають ключовими чинниками формування міждержавних альянсів і розв’язання проблеми суверенітету переважно військовим шляхом при мінімізації переговорного процесу, взаємних поступок, взаєморозуміння і довіри. Відзначено, що віддання переваги протиборству і військовому насильству є спричиненим довготривалими колоніальним визиском цих суспільств та використанням завуальованих форм етнічної агресії з усім арсеналом політичного макіавеллізму. Саме політичний макіавеллізм з блоку Туреччини призвів до етнічних чисток вірменів та формування тотальної недовіри при розв’язанні територіального конфлікту в Нагірному Карабасі. Констатовано, що щодо Афганістану проявом подібного макіавеллізму стала практика вирішення долі малих етнічних спільнот у вузькому колі кабінетних нарад. Політичні еліти Туреччини та СРСР при обмеженні суверенітету як Вірменії, Азербайджану, так і Афганістану, керувалися культурною та соціальною картографією великих імперій минулого. При цьому майже повністю ігнорувався ісламський культурний та соціальний лад та відповідні механізми мобілізації громад в арабо-ісламських соціумах.