Розвиток інституту механіки ім. С.П. Тимошенко НАН України (1941-1968)

• Main Authors: M. M. Kryukov, O. V. Liashko
• Format: Article
• Language: English
• Published: State University of Infrastructure and Technologies 2018-12-01
• Series: Історія науки і техніки
• Subjects: Інститут механіки ім. С.П. Тимошенко НАН України; київська школа механіків; дослідження в області механіки
• Online Access: http://hst-journal.com/index.php/hst/article/view/295

У цій статті в хронологічній послідовності відображено основні етапи розвитку Інституту механіки ім. С.П. Тимошенко НАН України, процес формування його наукових напрямків у період 1941-1968 рр.. Наведено дані про структуру й напрямки діяльності інституту, теоретичних і експериментальних досліджень, зв'язки із промисловістю та підготовку кадрів. Наприкінці 1968р. в Інституті механіки функціонували наступні відділи:  реології (Г.М. Савін), термопружності і термопластичності (А.Д. Коваленко), динаміки й стійкості суцільних середовищ (О.М. Гузь), будівельної механіки тонкостінних конструкцій (І.Я. Амиро), експериментальних досліджень конструкцій (П.С. Поляків), пластичних деформацій у конструкціях (О.І. Стрельбицька), пластичності матеріалів (М.І. Черняк), обчислювальних методів (Я.М. Григоренко),  теорії коливань (В.О. Кононенко), гідропружності (М.О. Кільчевский), фізико-технічний (С.В. Малашенко), експериментальних методів дослідження коливань (М.П. Хотяїнцев), механіки композиційних середовищ (Г.А. Ванин), методів розрахунків і конструювання виробів з композиційних матеріалів (О.А. Горошко), моделювання конструкцій з композиційних матеріалів (В.Г. Бесонов), дослідження властивостей нових матеріалів (І.І. Іщенко), статичної міцності (Ф.П. Белянкін), утоми конструкцій (М.Е. Гарф), динаміки й стійкості руху (О.М. Голубенцев). Згодом здійснювалася реорганізація й злиття деяких підрозділів. Наукова діяльність інституту була спрямована на розробку фундаментальних питань механіки твердого деформівного тіла й загальної механіки, що мають прикладне значення, і участь у розв'язку практичних завдань. При цьому роботи велись в  таких основних наукових напрямків: в області фундаментальних наукових досліджень (механіка (статика, динаміка й стійкість) елементів конструкцій і матеріалів при складних (силових, теплових електромагнітних і ін.) впливах; аналітична механіка, нелінійні коливання систем тіл і багатофазних середовищ). в області прикладних науково-дослідних робіт (розробка методів розрахунків і засобів дослідження об'єктів нової техніки, розробка методів конструювання й створення досвідних виробів з високоміцних композиційних матеріалів, розробка методів і технічних засобів програмних випробувань на утому матеріалів і натурних елементів конструкцій з урахуванням особливостей їх експлуатації). Сформовано потужне ядро київської школи  механіків, яке   зосередилося і розгорнуло свою діяльність в Інституті механіки.