ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ЕЛЕКТРОФІЗІОЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ / HISTORICAL OVERVIEW OF ELECTROPHYSIOLOGICAL METHODS

• Main Authors: Валентин ШВЕЦЬ, Софія БОШТАН
• Format: Article
• Language: English
• Published: Bukovinian State Medical university 2017-06-01
• Series: Aktualʹnì Pitannâ Suspìlʹnih Nauk ta Istorìï Medicini
• Subjects: нейрофизиология; электрофизиологические исследования; история электрофизиологии
• Online Access: https://docs.google.com/viewer?a=v&pid=sites&srcid=YnNtdS5lZHUudWF8YXBzbmltfGd4OjY3ZmU4OTc0ZTliNDk5YmE
• ISSN: 2311-9896; 2411-6181

Швец Валентин, Боштан София. Исторический Обзор электрофизиологических методов исследования. Трудно переоценить значение для физиологии нервов, мышц и центральной нервной системы имели электрофизиологические исследования. Впервые мысль о том, что в животном организме происходят какие-то электрические явления была высказана Л. Гальвани в 1786 г. Основанием для нее служил эксперимент, в котором Гальвани наблюдал сокращение мышцы. Несмотря на то, что упомянутые здесь исследования, являлись основополагающими, электрофизиология как самостоятельная область исследования оформилась лишь в середине 40-х годов XIX в. благодаря классическим исследованиям Э.дю Буа-Реймона. Обладая хорошей подготовкой в области физики, Э. дю Буа-Реймон значительно усовершенствовал электроизмерительную аппаратуру, провел весьма точные эксперименты и установил ряд закономерностей, характеризующих электрические явления в мышцах и нервах. В.Ю. Чаговець впервые в мировой науке применил теорию электролитической диссоциации Аррениуса для электрофизиологии, сформулировал ионную теорию происхождения биоэлектрических потенциалов (1903) и предложил конденсаторную теорию электрического раздражения живых тканей (1906). Резюмируя, нужно отметить, что, несмотря на примитивную технику исследования, выдающимся ученым того времени удалось создать основы современных знаний в этой области науки. Ключевые слова. нейрофизиология, электрофизиологические исследования, история электрофизиологии. Швець Валентин. Боштан Софія. Історичний огляд електрофізіологічних методів дослідження. Вперше думка про те, що в тваринному організмі відбуваються якісь електричні явища була висловлена Л. Гальвані в 1786 р Підставою для неї служив експеримент, в якому Гальвані спостерігав скорочення м'яза. Трактування, дане Гальвані, було спростовано А. Вольтом, який переконливо показав, що джерелом електрики був контакт двох різних металів, а не жива тканина, яка в даному випадку грає роль вологого провідника. Незважаючи на те, що згадані тут дослідження, були основними, електрофізіологія як самостійна галузь дослідження оформилася лише в середині 40-х років XIX ст. завдяки класичним дослідженням Е. дю Буа-Реймона. Володіючи хорошою підготовкою в галузі фізики, дю Буа-Реймон значно вдосконалив електровимірювальну апаратуру, провів точні експерименти і встановив ряд закономірностей, що характеризують електричні явища в м'язах і нервах. Успіхи електрофізіології протягом всієї її історії нерозривно пов'язані з поточними досягненнями фізики і техніки та вдосконаленнями електровимірювальної і електрореєструючої апаратури. Будь-яке нове досягнення в цій галузі негайно приймалося "на озброєння" електрофізіологами. Одним із прикладів може слугувати такий факт, що відноситься до раннього періоду електрофізіологічних досліджень. Коли Швейггер побудував мультиплікатор (1820), а Ампер відкрив, явище астазії магнітної стрілки (1821), флорентійський фізик Нобілі (1827), з'єднавши мультиплікатор і астатичну пару стрілок з ділянкою тулуба і лапкою жаби, виявив наявність електричного струму. Цей струм він назвав власним струмом жаби". Значну кількість фактів, які доводили справедливість відкриття Гальвані, отримав К. Маттеуччі (1837-1840), який використовував у своїх дослідах як мультиплікатор, так і живий реоскоп". В.Ю. Чаговець уперше в світовій науці застосував теорію електролітичної дисоціації Арреніуса для електрофізіології, сформулював іонну теорію походження біоелектричних потенціалів (1903) і запропонував конденсаторну теорію електричного подразнення живих тканин (1906). За пропозицією В.Ю. Чаговця завідувачем кафедри фізіології людини Київського медичного інституту було обрано Данила Семеновича Ворон цова (1886– 1965). З 1945 по 1956 роки Д.С.Воронцов завідував відділом загальної фізіології інституту і одночасно працював професором кафедри фізіології тварин і людини. Упродовж цих років Д.С. Воронцов віддає свою енергію і величезний досвід справі виховання молодих фізіологів та розвитку фізіологічної науки в університеті. Під його керівництвом відділ загальної фізіології став одним із провідних центрів електрофізіології не лише в Україні, але і в Радянському Союзі. Під керівництвом Д.С. Воронцова в Інституті фізіології тварин розпочинали працювати видатні фізіологи Платон Григорович Костюк (1924–2010) і Василь Іванович Скок (1932–2003). Роботи цих вчених пов'язані з першим використанням внутрішньоклітинних електродів. Упродовж 1952–1959 рр. П.Г. Костюк провів великий цикл досліджень з вивчення про- цесів збудження і гальмування в двонейронній (моносинаптичній) рефлекторній дузі спинного мозку. Результати цих досліджень були узагальнені в монографії "Двохнейронна рефлекторна дуга" (1959), яка до теперішнього часу є класичним керівництвом не лише з фізіології спинного мозку, але і загальної фізіології нейрона. Резюмуючи, слід зазначити, що, незважаючи на примітив- ну техніку дослідження, видатним вченим того часу вдалося створити основи сучасних знань в цій області науки. Ключові слова: нейрофізіологія, електрофізіологічні дослідження, історія електрофізіології.