ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ІНСТИТУЦІЙНОЇ ДЕПРИВАЦІЇ: РЕВІТАЛІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ

• Main Author: Yaroslav Hoshovskyi
• Format: Article
• Language: English
• Published: Lesya Ukrainka Volyn National University 2015-11-01
• Series: Психологічні перспективи
• Subjects: депривація, інституційна депривація, діти, позбавлені сімейної опіки, освітній заклад інтернатного типу, ревіталізація.
• Online Access: https://psychoprospects.eenu.edu.ua/index.php/psychoprospects/article/view/74
• ISSN: 2227-1376; 2308-3743

У статті висвітлено основні підходи до розуміння змістово-функціональної суті феномену інституційної (закладової) депривації. Відзначено негативну й гальмівну роль деприваційних обмежень на загальноособистісний розвиток дітей, позбавлених сімейної опіки. Наголошено, що якраз різнотипна психічна депривація, яка культивується в навчально-виховних закладах закритого типу, чи не найбільше сповільнює перебіг особистісної психогенези, забарвлюючи її дискомфортними й девіантними сегментами. Вказано, що інституційна де­при­вація є соціально-екзистенційним фактом надзвичайної важливості, адже набуває ознак перманентної особистісної кризи й дисфункції та, по суті, завжди є викликом нормальній еволюції й онтогенезу людини як психосоціальної істоти. Відзначено, що своєю глибиною та потужністю інституційна депривація загрожує повноцінному розвитку на всіх рівнях, призводячи до своєрідної інволюції – соціального аутсайдерства. Констатовано, що внаслідок пережи­вання деприваційного синдрому в дитячому інтернатному закладі відбувається зни­ження загальної вітальної стійкості й рівня психосоціальної збалансованості вихованця, а процес його становлення характеризується звуженням комуніка­тивної активності, психоемоційною фрагментарністю й тенденціями до со­ціальної аутизації, астенії, депресії тощо. Діти, позбавлені сімейної опіки, пере­буваючи в режимі депривації, зазнають численних соціально-психологічних негараздів і деструкцій, а їхня повсякденна життєдіяльність затьмарюється різно­видовими обмеженнями розвитку, що вражають базові конструкти психо­струк­тури й негативно впливають на власний біодромальний досвід кожної дитини. Брак сімейної взаємодії, недостатність сенсорної стимуляції, обмеженість та одноманітність життєвих умов дитини в установі інтернатного типу мають велике значення, однак не є фатальними, тому за активного й цілеспрямованого фахового ревіталізаційного (психореабілітаційного, психокорекційного, рек­реацій­ного та іншого впливу) можливі «компенсаторні успіхи» або й значні  та по­зитивні особистісні просоціальні зрушення.